Історія спорту

   Є підозра, що про існування села тоді ще не всі були в курсі… Мабуть, навіть зовсім не всі - ніхто… Тоді люди менше цікавилися категоріями "село", "спорт"… Важливіше звучало "сало", "полювання", "мамонт"…….Золоті були часи!

….І ось саме тоді в одному (майбутньому) українському селі і почав зароджуватися спорт. Спорт, який в наші часи захоплює континенти, яким займаються міліони, спорт з усім розмаїттям видів, команд, болювальників, груп підтримки……

Так от я і кажу, що коли українські неандертальці зі славнозвісного села зрозуміли, що чоловіки краще займаються полюванням, видобуванням їжі, виник матріархат. І закріпилися види людської діяльності за статевою приналежністю. І виключне монополістичне право готувати борщ, вареники та інші смачні страви забрали собі жінки, сказавши, що ця діяльність більш важлива, ніж полювання. Цікаво, але всі повірили. І стало так заведено. І козаки полювали, а жінки господарювали по печерах і виховували дітей.

А хтось розумний та хитрий вигадав під час полювання змагальний момент - надто цікаво було хто перший встигне добігти до свіжого мамонтового м'яса щоб взяти собі найсмачніший шматок і отримати у винагороду ніжну усмішку прекрасної дружини.

Ви думаєте, що дикі звірі були дурними? Вони швидко помітили, що неандертальські козаки поводять себе під час полювання завжди однаково і надурити їх неважко, але з'їсти ще легше. І почали протестувати проти знищення мамонти і тигри, і підтримали їх мавпи та вовки… І почали гинути козаки на полюванні, ніби метелики над багаттям.

Тоді козаки зібралися на З'їзд козаків - неандертальців одного українського села і на порядку денному було багато питань, внесено було багато пропозицій… Мудрі були наші пращури - вони постановили, що полювання є дуже важливим і небезпечним промислом і дорівнюється приготуванню галушок та салатів. А ще вони вирішили полювати гуртом - так з'явився перший вид командної діяльності людей. Цей принцип згодом став основою сучасних командних видів спорту.

Але немає перспектив успіху без прогресу, без фантазій та винахідництва. Жив на околиці села такий - собі тихий, скромний парубок на ім'я Фантазер Замріяний, якій весь час щось видумував і намагався впровадити якісь нові, не зрозуміло для чого створені предмети. Громадськість його, як правило, не сприймала серйозно до того моменту, поки він на полюванні не влучив довгою рівною гострою гілкою з великої відстані точнісінько в око величезному ведмедю, чим врятував трьох односельчан від вірної смерті. Друзі його почали розпитувати:

- Що це за така чарівна гілка, яка вражає на відстані так точно та раптово, що ведмідь не встиг навіть почухатися чи позіхнути?

- Це пика, - відповів їм Фантазер. І дав їм інструкцію з експлуатації помацати. А хлопці були толкові, швидко все зрозуміли і вже самі почали вигадувати, що таким інструментом можна і ведмедю в око тикнути, і вареники на неї наколювати по п'ять штук… Кожному така річ вдома потрібна, попросили хлопці і їх навчити як вона, та гілка, робиться. І відтоді завжди з пиками були.

А потім знов був З'їзд, де і затвердили дозвіл людям з гілками ходити і полювати в лісі і в горах, і в усьому рідному краї. Відтоді козаки почали самі користуватися новими пристроями, які їм пропонував Фантазер, і навіть радили хлопцям із сусідніх сел. От так в одному українському селі з'явилося знаряддя для полювання та оборони від нападу голодних звірів.

Згодом стали розумнішими і мамонти з ведмедями і почали ховатися від козаків неандертальської пори, коли хлопці збиралися в компанії більше, ніж по двоє. Тоді знову не стало звірів на обід в достатній кількості. І почалося полювання на птахів, риб, білок…. Але ловити голими руками білку навіть найспритнішому козаку важко, а намагатися влучити пикою або каменюкою - небезпечно, особливо коли твій товариш теж ловить "обід" і рухається назустріч. І тоді винайшли лук та стріли. Де? Звичайно, в печері Фантазера зліва від ватри на припічку. І знову радили хлопцям із сусідніх сел. А після колективного полювання разом із сусідами ще й взяли моду мінятися зброєю "на щастя".

От так в одному українському селі з'явилася суперточна і потужна зброя та традиція мінятися, яка тепер має вигляд обміну футболками після гри.

І ще довго потім люди роками підвищували майстерність, хвалилися та заздрили одне одному, робили нові палиці, іменні луки, аж поки не виникла ідея у одного хвалька на ім'я Хвастун всім сказати, що він може влучити білці в око з 50 кроків. Ну, звичайно, з нього сміялося все рідне село та ще й сусідні, і, навіть, білки та інша живність в лісі. Ніхто не вірив Хвастуну, але він був дуже впертий і не відступався від свого. Тоді скликали знову З'їзд козаків - неандертальців, де були всі найвлучніші сельчани, і примусили цього хвалька доказати, що він не бреше. А чи ви знаєте як в давнину любили масові заходи? Не знаєте? То ви просто не пам'ятаєте розповідей ваших дідусів - бабусів, які ще застали ті часи. Так отож я кажу, що прийшли подивитися всі з рідного села, сусідніх сел та найближчого лісу. Якби були б тоді райцентри, то приїхав би Голова районної ради. От таке собі свято. І як же всі здивувалися, коли такі він влучив в виноградину (бо жодна білка не погодилася дати для експерименту око) з 50 кроків. І раділи, бо з'явився у них в рідному українському селі свій снайпер, своя поважна людина. А потім ви вже мабуть знаєте - взяв він собі учнів, вивчив, а вони собі згодом теж взяли учнів…. І тягнеться це й досі.

От так в одному українському селі з'явилися змагання на влучність і завівся перший найпер.